У суботу 10 лютого Дубровицька загальноосвітня школа № 1 радо приймала своїх випускників. Спортивна зала школи була заповнена гостями, які прийшли у школу аби зустрітися із шкільними друзями, однокласниками, вчителями, відчути себе дітьми у стінах рідної школи.

На початку свята згадали вчителів та учнів нашої школи, які відійшли у вічність, вшанували хвилиною мовчання.

Святковий концерт був пересипаний жартами, піснями і танцями, незабутній шкільний вальс, який подарували наші одинадцятикласники переніс випускників у час світлої юності, а випускники висловили вдячність усім, хто доклав титанічної праці для того, щоб вивести їх у люди.

Кожен вчитель чекав можливості побачити своїх, уже дорослих, вихованців, потиснути їм руки. Бачимо, як з часом міцніють почуття випускників, з якою радістю вони знову йдуть до школи, заходять у свій клас, сідають за свою парту. Це почуття ностальгії хоч і змушує кожного засмутитись, але водночас приносить і радість, солодке передчуття зустрічі, дозволяє кожному випускнику хоч на мить відчути себе учнем, щасливим, безтурботним, веселим.

Рівно тридцять років тому, ювіляри 1958 року вирішили поламати традицію, бо раніше на вечір зустрічі, збиралися випускники, які закінчили школу 10, 20 років тому і започаткувати зустріч з ювілярами яких від випускного вечора 30 років. Теж саме повторилося через десять і двадцять років.

У 2008 році вперше до школи завітали випускники ювіляри пядесятирічники. Започаткувавши традицію скликати випускників через 50 років. Але і на цьому вони не зупинилися. І вперше за історію школи у нашому залі випускники, які закінчили навчальний заклад 60 років тому….

Ми намагалися зробити усе можливе, щоб всі випускники знову відчули себе дівчатками та хлоп’ятами просто школярами, яким не потрібно поспішати на роботу, постійно вирішувати глобальні проблеми родини, суспільства, людства, нажаль, у нас немає машини часу, але ми спробували це зробити за допомогою музичних хітів їхньої юності.

Ми дуже вдячні вам, що у таку непросту для нашої держави годину ви знайшли час зібратися разом, пригадати щасливі хвилини дитинства, юності підтримати один одного.

Сьогодні нашій Україні так не вистачає цього щирого і теплого єднання, доброти і толерантності.

І можливо у нас і не наймогутніша у світі армія, але наші серця переповнює щира любов до Вітчизни, любов, яка починається зі шкільної дружби, поваги до вчителя, гордості за рідну землю і наш волелюбний народ.

Не забувайте рідної школи, повертайтеся сюди знову і знову, адже тут радітимуть вам завжди, навіть, якщо ви вже дорослі.